Український електронний артист ODYSSAY розповів про live-перформанси, образ у білому, ODA Symphony, музику під час війни, міжнародні колаборації та плани підкорювати світові сцени. Читай інтерв’ю!
ODYSSAY про електронну музику та live-перформанси
Український електронний артист ODYSSAY будує свою творчість навколо live-перформансів, поєднуючи електронну музику, вокал, світло, візуал та масштабні сценічні постановки. Його впізнаваний образ у білому став частиною артистичної ідентичності, а одним із наймасштабніших проєктів став концерт “ODA Symphony” у Палаці спорту.
Для ODYSSAY музика — це не лише окремі треки чи DJ-сети, а можливість створювати цілісний світ і занурювати в нього слухача. В інтерв’ю для Liza.ua артист розповів про своє ставлення до електронної музики, складність роботи з живим оркестром і свій сценічний образ.
Коли ти зрозумів, що електронна музика — це твоє головне покликання?
– Я не можу назвати якийсь один день чи момент. Це був поступовий процес. У якийсь момент я зрозумів, що електронна музика дає мені можливість поєднати все, що мені цікаво: створення музики, вокал, роботу зі звуком, візуалом і, головне, можливість створювати цілий світ навколо себе.
Мені завжди було мало просто написати трек. Хотілося створити досвід, у який людина може зануритися. Напевно, саме тоді я зрозумів, що це вже не просто музика, а моє головне покликання.
Насправді бувають моменти, коли ти відверто питаєш себе, чим би хотів займатися в житті. І коли знаходиш відповідь усередині — це дуже цінно.
Трек “Consent”: чому саме така назва і що вона для тебе означає?
– “Consent” для мене — це про розмову з чимось вищим за нас, дуже схожу на молитву. Я завжди стараюся писати тексти й мелодії, які несуть сенс і глибину. Тому цей трек — про стан, у якому перебуває людина у важкі часи й звертається до чогось вищого.
Наскільки складно синхронізувати живий оркестр з електронним сетом?
– Насправді, коли ти вже знаєш, як це робити, усе не так страшно. Але поки триває процес налаштування, виникає багато нюансів.
В оркестрі в кожного є своя партитура, і треба, щоб музика, яку ти граєш, чітко збігалася з тим, що в них написано: коли вступати, як тримати темп тощо. Є також технічні процеси, які треба обов’язково налаштувати, бо музиканти можуть втратити темп — і все звучання розсиплеться.
Ми фактично створюємо музичну систему, де кожен музикант, кожен семпл і кожен момент шоу мають бути синхронізовані. Але для мене найважливіше, щоб глядач не сприймав це як технічну складність. Він має просто дивитися й відчувати, що все відбувається природно.
Чому ти вирішив будувати свою ідентичність навколо live-перформансів, а не DJ-сетів?
– DJ-сет — це чудовий формат, але я відчуваю себе саме live-артистом. Я хочу, щоб людина прийшла на мій концерт і отримала те, чого вона не отримає, просто слухаючи мою музику в навушниках.
Для мене це музика, вокал, світло, екран, оркестр, атмосфера і я сам як артист. Усе це має працювати як одна історія.
Як народився впізнаваний образ ODYSSAY
Як виникла ідея виступати в білому у “чорному” техносвіті?
– Напевно, я просто захотів зробити навпаки. Електронна сцена часто має досить темну естетику. А мені захотілося створити свій контраст: білий костюм, білий капелюх, світло. Так поступово народився образ ODYSSAY.
Зараз це вже не просто одяг. Це частина образу артиста та його впізнаваності. Людина має побачити силует і зрозуміти, хто перед нею, навіть без музики.
Що для тебе означають світло й мінімалізм у сценічному образі?
– Для мене мінімалізм — це не коли нічого немає. Це коли кожна деталь має значення.
Я не хочу перевантажувати образ просто заради ефекту. Білий колір, світло, простір — усе це дозволяє концентрувати увагу на головному.
І мені подобається цей контраст: дуже технологічна електронна музика, але водночас досить проста й майже символічна візуальна форма.
Є якийсь особистий символ чи талісман, що супроводжує тебе на сцені?
– Мабуть, сам образ ODYSSAY уже став таким символом. У ньому є відсилання до подорожі, пошуку, дороги. А ще на минулий день народження мій друг Boosin подарував мені перстень із назвою лейблу та фірмових івентів ODA, тому зараз він завжди зі мною. Головне — не забувати окуляри й мікрофон.
Які були твої відчуття в першу секунду виходу на сцену перед повним залом?
– Зараз відчуття залежать від мого фізичного й емоційного стану. Якщо в мене багато гастролей і переміщень, то я не відчуваю жодних нервів перед виходом — це просто частина життя. Професійно вийшов, виступив — і поїхали далі.
Є івенти, до яких треба багато готуватися. Там нерви вже зашкалюють, але переживаєш не через присутність людей, а через те, щоб усе працювало як треба.
ODA Symphony, війна та вихід на світову сцену
Наскільки складно було наважитися на масштабний сольник в Україні під час війни?
– Дуже складно. Але в якийсь момент я зрозумів, що, якщо постійно чекати “правильного моменту”, можна просто ніколи його не дочекатися.
Мені хотілося показати, що навіть у таких умовах ми можемо створювати великі, складні й красиві проєкти. Не просто концерт, а справжнє шоу міжнародного рівня.
І, мабуть, саме тому цей концерт для мене був набагато більшим, ніж просто виступ.
Як ти переживаєш момент після завершення такого великого шоу?
– Це момент великого щастя. Особливо якщо все пройшло успішно. Я просто залишаюся в цьому стані ще якийсь час — люблю ці моменти.
Ще мені подобається їхати за кермом після виступу, якщо це десь недалеко від дому. Вечір, дорога після концерту — просто кайф.
Як створення музики та виступи під час війни змінили твоє ставлення до музики?
– Я почав ще більше цінувати можливість просто робити свою справу. Війна дуже сильно змінює відчуття часу. Ти розумієш, що не можеш відкладати життя і творчість на потім.
Музика для мене стала не способом втекти від реальності, а можливістю хоча б на кілька годин створити для людей іншу реальність — місце, де вони можуть відпочити, відчути емоції, потанцювати, побути разом.
З якими артистами ти мрієш зробити спільний проєкт?
– У мене є кілька артистів, з якими мені було б дуже цікаво попрацювати. І, звичайно, серед них є наші українські артисти. Це ARTBAT, Miss Monique, Korolova, Anyma, Adriatique, CamelPhat та багато інших.
Але для мене важливо не просто зробити колаборацію заради гучного імені. Я хочу, щоб у спільному треку було відчуття, що зустрілися два світи й народилося щось нове.
Які цілі ставиш перед собою на найближчі роки?
– Я хочу вивести ODYSSAY на міжнародний рівень і робити унікальні шоу, такі як “ODA Symphony” у Палаці спорту.
Для мене це не тільки про кількість концертів чи підписників. Я хочу побудувати повноцінний бренд і власний всесвіт, який буде впізнаваним незалежно від країни.
Хочу робити ще масштабніші шоу, виступати на великих світових сценах, випускати музику на сильних міжнародних лейблах і поступово перетворити ODYSSAY на проєкт, який можна впізнати за перші кілька секунд — за музикою, образом, візуалом і атмосферою.
Нещодавно ти випустив новий трек “Sun Goes Down”. Про що він?
– Ця пісня — про дуже особистий момент, коли навколо стає тихо і ти звертаєшся до Бога.
“When the sun goes down, I’m calling your name” (“Коли сонце сідає, я кличу тебе на ім’я”) — ключовий рядок композиції, навколо якого розгортається її емоційна історія.
У “Sun Goes Down” захід сонця стає метафорою віри. День закінчується, світло поступово зникає — і саме в цей момент особливо гостро відчуваються самотність та вразливість.
Проте темрява тут не означає втрату. Навпаки, це простір, у якому людина продовжує відчувати зв’язок із чимось вищим і розуміє, що навіть у найтемніші моменти вона не сама.
Нагадаємо, що раніше Андре Тан назвав 5 речей, які варто додати в осінній гардероб, ULIANA ROYCE розповіла про перевтілення в чоловіка та курйози з Куцеваловим, дружина Остапчука розповіла, хто профінансував її бізнес на Печерську.